Благополуччя дітей та педагогів: дієві інструменти та практики психосоціальної підтримки
DOI:
https://doi.org/10.31392/ONP.2786-6890.8(1)/1.2025.06Ключові слова:
психосоціальна підтримка, благополуччя дітей, благополуччя педагогів, освіта в умовах війни, емоційне виснаження, педагогіка підтримки, психічне здоров’я, безпечне освітнє середовище, саморегуляціяАнотація
Стаття присвячена осмисленню теоретичних засад і практичних підходів до реалізації психосоціальної підтримки в умовах освітнього середовища, яке функціонує в контексті повномасштабної війни в Україні. Зазначено, що освітня система, як соціальний інститут, на сьогодні зазнає безпрецедентного тиску, пов’язаного з травматичним досвідом війни, масовим переміщенням населення, втратами, емоційною нестабільністю учасників освітнього процесу. У таких умовах особливої ваги набуває психосоціальна підтримка, яка виступає важливою умовою збереження психічного здоров’я, соціальної адаптації та особистісної стійкості дітей, учнівської молоді та педагогічних працівників.
У статті подано уточнене тлумачення поняття «психосоціальна підтримка» як комплексу дій, спрямованих на створення безпечного, приймаючого середовища, налагодження довірливих взаємин, активізацію внутрішніх ресурсів особистості та формування відчуття включеності в соціум. Зазначено, що психосоціальна підтримка в освітньому контексті охоплює кілька взаємопов’язаних рівнів: індивідуальний (робота з дитиною, педагогом), груповий (створення позитивного мікроклімату в класі, педагогічному колективі), інституційний (організація внутрішньої політики підтримки в закладі освіти) та системний (державні й громадські програми підтримки).
Автори аналізують причини підвищеного рівня стресу, тривожності, емоційного вигорання серед педагогів і дітей в умовах війни. Зроблено акцент на тому, що педагоги самі потребують психологічної підтримки, аби залишатися ресурсними й бути здатними допомагати іншим. Запропоновано напрями психосоціальної підтримки, серед яких: використання технік саморегуляції, вправ на розвиток емоційного інтелекту, впровадження арттерапії, казкотерапії, тілесно орієнтованих практик, груп підтримки для вчителів, інтерактивних занять для дітей тощо.
Окреслено роль учителя як носія культури підтримки, посередника між дитиною та світом, який формує довірливу атмосферу, заохочує до самовираження, допомагає пережити травматичний досвід. Зазначено, що підготовка майбутніх педагогів має включати формування відповідних компетентностей: стресостійкості, емпатійності, здатності до рефлексії та роботи в команді.
Підкреслено, що впровадження системи психосоціальної підтримки в освіті є не лише гуманістично вмотивованою потребою, а й необхідною умовою стійкості освітньої системи, соціальної згуртованості та майбутнього відновлення України.