Зміни структури свідомості у процесі саморегуляції емоцій під час війни

Анотація

Стаття присвячена дослідженню такої проблеми, як змінюється структура свідомості в умовах війни, коли звичні механізми сприйняття, оцінювання і переживання вже не працюють так, як раніше. У ситуації постійного стресу, втрат і невизначеності людина стикається з необхідністю підтримувати внутрішній порядок. В такі моменти відкриваються нові форми внутрішньої організації досвіду, які ще не описані достатньо повно. У центрі уваги є конкретні способи, через які відбувається саморегуляція емоцій: мовлення звернене всередину, образи уяви формуючи відчуття стабільності, тілесні практики дозволяють втриматися у теперішньому, моральна рефлексія, яка не дає загубити себе. У статті розглянуто ці механізми як не щось другорядне, а як основу нової структури свідомості, яка складається в умовах воєнного досвіду. Зміни, що відбуваються, не є лише відповіддю на травму. Вони відображають здатність психіки створювати простір для дії, роздуму, співприсутності навіть у ситуації втрати. Через ці форми внутрішнього руху свідомість не лише адаптується, а й поступово формує нову цілісність, в основі якої є досвід, що проживається, а не ігнорується. Ці зрушення не відбуваються одразу. Свідомість поступово переосмислює власні опори: більше уваги приділяється внутрішньому слову, спогадам, диханню, руху, простим повторюваним діям, які формують ритм. Те, що раніше здавалося нейтральним тлом психічного життя, починає відігравати центральну роль у збереженні рівноваги. Усе це не зводиться до опису змін, а радше дозволяє побачити, як у переживанні війни формується нова динаміка внутрішнього життя. Вона не заперечує наявність болю чи втрати, не відновлює того, що було раніше, але відкриває можливість бути – з тим, що є, і в тому, що є. Свідомість не повертається до стабільного стану, а вибудовує інший спосіб триматися в реальності, що вже не буде колишньою. За цим внутрішнім рухом – не лише збереження, а й формування нового. Простір свідомості в умовах війни виявляється здатним не просто реагувати, а змінювати логіку присутності: через увагу до простого, через осмислення навіть болісного, через наближення до себе в тому, що не завжди можна пояснити. І саме в цій близькості до власного досвіду народжується здатність не втратити зв’язок з людяністю.